21 жовтня 2026 р. — так, як про цей день розповідатимуть підручники історії 21 жовтня 2036 р.

У жовтні 2026 року війна в Україні ненадовго нібито зрушила з місця. 9 жовтня президент Трамп оголосив про угоду з Володимиром Путіним щодо постачання російського дизельного пального. Того ж дня Міністерство фінансів США тимчасово послабило санкції проти російського дизельного пального — до квітня 2027 року.^1,2 Наступного дня Трамп сказав журналістам: «Я думаю, Україні настав час отримати нового президента».^3,4

Історики вважають той тиждень моментом, коли тиск змінив напрямок. Поступатися довелося не агресорові, а країні, яка зазнала нападу. 11 жовтня Трамп оголосив про «енергетичне перемир’я», на яке, за його словами, погодилися обидві сторони. Україна припинила удари по російських нафтопереробних заводах, але Росія продовжувала атакувати українські енергетичні об’єкти.^5,6,7

16 жовтня Трамп відмовився застосовувати основні заходи нового американського закону про санкції проти Росії — незадовго до того, як вони мали набути чинності. Серед них були мита до 100 відсотків для великих покупців російської нафти й газу.^8,9 Через два дні Україна атакувала Росію понад тисячею дронів; у Санкт-Петербурзі горіли нафтосховища.^10,11 За словами президента Зеленського, США тим часом затримували ракети ППО Patriot, за які союзники вже заплатили. Державний секретар Рубіо заперечив, що США прагнуть зашкодити Україні.^12,13 20 жовтня Зеленський зустрівся в Осло зі спецпосланцем США Стівом Віткоффом і європейськими лідерами.^13,14 Наступного дня Віткофф і Путін провели переговори в Санкт-Петербурзі. Після цього радник Кремля заявив, що Росія в принципі готова відновити тристоронні переговори зі США та Україною в листопаді, але нові пропозиції Європи та Києва містять мало корисного.^15,16

Із тих тижнів Москва винесла урок, який визначив решту десятиліття: хто продовжує воювати, той отримує поступки.

10 жовтня 2025 року в Газі набуло чинності припинення вогню.^1,3 Проте, за даними міністерства охорони здоров’я Гази, підконтрольної ХАМАС, станом на 20 жовтня 2026 року відтоді було вбито понад 1 500 палестинців.^4,5,6 На початку жовтня 2026 року кількість загиблих від часу нападу ХАМАС 7 жовтня 2023 року, за даними того самого міністерства, перевищувала 74 000.^2,3

Перемир’я лишалося перемир’ям на папері. Відбудова так і не почалася, бо ніхто не хотів платити за те, що завтра можуть знову зруйнувати. Покоління дітей виросло серед руїн, без школи й без перспектив. Без політичного розв’язання радикалізація посилювалася з обох боків.

9 жовтня 2026 року південноафриканська юристка Наві Піллай, колишня суддя Міжнародного кримінального суду, отримала Нобелівську премію миру. Через кілька годин адміністрація Трампа запровадила санкції проти самого суду. Державний секретар Марко Рубіо заявив: «Або МКС припинить свої погрози, або ми покладемо край МКС».^1,2,4 Суд назвав санкції посяганням на верховенство права та на самі основи міжнародного правопорядку й написав: «Історія винесе свій вирок цьому моменту».^1,3

У цій книжці цей вирок суворий. Спочатку для багатьох операцій із судом діяв шестимісячний пільговий період.^1,2,5 Коли у квітні 2027 року він сплив, банки, страховики й постачальники програмного забезпечення припинили співпрацю. Суд у Гаазі було значною мірою паралізовано, а кілька держав-членів вийшли з нього. Трамп закликав до цього ще 22 вересня 2026 року на Генеральній Асамблеї ООН: «Я закликаю всі країни, що є членами МКС, негайно й офіційно вийти з цієї свавільної інституції».^6,7 Наступного дня тихоокеанська острівна держава Науру повідомила ООН, що виходить із суду; вихід набуває чинності через рік.^8,9

Так зникло останнє місце, де лідери мали відповідати за воєнні злочини. Що це означало, видно на прикладі Судану (§ 4.1).

Після американсько-ізраїльських ударів по Ірану 28 лютого 2026 року Іран закрив Ормузьку протоку.^1,2 З 13 квітня США блокували іранські порти.^3,4 8 липня, після іранських атак на торговельні судна та ударів США у відповідь, Трамп оголосив тимчасове перемир’я завершеним.^5,6 20 жовтня, за даними іранського державного телебачення, очільник безпекового відомства Ірану сказав командувачу армії Пакистану, що жоден збагачений уран не залишить країну і що переговорів зі США не буде, доки умови Ірану не буде виконано.^7,8

Ціни на пальне навіть стали аргументом у війні в Україні (§ 1.1). Так паливна криза 2026 року одночасно позначилася на війні, економіці, голоді й кліматі. Уряди субсидували викопне паливо, щоб запобігти заворушенням, а інвестиції в енергетичний перехід знову і знову відкладали ще на рік (§ 5.1).

13 жовтня 2026 року МВФ спрогнозував зростання світової економіки на 3,1 відсотка у 2026 році та світову інфляцію на рівні 4,7 відсотка. Цей прогноз виходив із того, що перевезення нафти й газу через Ормузьку протоку відновляться до березня 2027 року.^1,2 У цій книжці цього не сталося, і інфляція не відступала.

МВФ також з’ясував, що на лише 32 економіки припадало 95 відсотків світового зростання, тоді як у квітні їх було 54. Фонд попередив про корекцію на фондовому ринку, пов’язану зі штучним інтелектом, зростання дохідності державних облігацій і високий державний борг.^1,2 За даними МВФ, країни з низьким рівнем доходу витрачали на обслуговування боргу 14 відсотків своїх державних доходів, тоді як десятиліттям раніше — 6 відсотків.^3,4 Попередження справдилися. Ринкова корекція вдарила по пенсійних фондах і вкладниках, а уряди з великими боргами не змогли втрутитися. Розрив між кількома країнами, які отримали свою частку вигоди, і всіма іншими став економічною історією десятиліття.

26 жовтня 2025 року, після приблизно вісімнадцятимісячної облоги, воєнізоване угруповання «Сили швидкого реагування» (СШР) захопило суданське місто Ель-Фашер.^1,2,3 На початку листопада 2025 року міжнародна система класифікації голоду IPC офіційно підтвердила голод в Ель-Фашері та Кадуглі.^4,5 12 жовтня 2026 року IPC попередила про зростання ризику голоду в Дарфурі та Кордофані через війну, переміщення населення й посуху.^6,7 19 жовтня, за словами місцевих посадовців, удар дрона по ринку в Аб’єї — районі, на який претендують Судан і Південний Судан, — забрав життя щонайменше 153 людей. Посадовці звинуватили армію Судану; суданський офіцер сказав AP, що армія била по паливних автоцистернах СШР.^8,9

Згодом голод поширився на весь Кордофан, а країна фактично розпалася на території, підконтрольні ворогуючим арміям. Оскільки Міжнародний кримінальний суд у той самий час душили (§ 2.1), ніхто не постав перед судом за те, що морив міста голодом. Книжка 2036 року називає Судан кризою, на яку світ дивився і яку допустив.

Всесвітня продовольча програма ООН прогнозувала, що у 2026 році 318 мільйонів людей зіткнуться з голодом кризового рівня або гіршим — більш ніж удвічі більше, ніж у 2019 році. Через скорочення фінансування, за її словами, вона зможе допомогти лише приблизно третині з них. США, найбільший донор, скоротили іноземну допомогу, і інші країни-донори теж пішли на скорочення.^1,2,3

Що це означало, стало зрозуміло в Газі (§ 1.2). 19 жовтня 2026 року Всесвітня продовольча програма оголосила, що через брак фінансування скорочує там продовольчу допомогу приблизно на третину: 500 000 людей втрачають щомісячну підтримку, а продуктові набори зменшуються вдвічі.^7,8,9

У наступні роки багаті країни спрямували ще більше коштів на оборону й енергетику (§ 1.1, § 3.1). Ті, хто не отримав допомоги, вирушали в дорогу. У ніч із 8 на 9 жовтня 2026 року біля узбережжя Джибуті перекинувся переповнений човен із мігрантами, що прямував до Ємену. За даними агентства ООН з питань міграції МОМ, загинули щонайменше 139 людей, серед них 15 дітей.^4,5,6 У цій книжці це був не поодинокий випадок, а передвістя. Дискусія про міграцію стала жорсткішою, і політичного простору для боротьби з причинами залишилося ще менше.

У травні 2026 року Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) оголосила спалах Еболи на сході Конго надзвичайною ситуацією в галузі охорони здоров’я, що має міжнародне значення.^1,2 Це був штам вірусу Бундібугйо, проти якого немає затвердженої вакцини чи лікування.^1,3 До 20 жовтня в Конго, за урядовими даними, зафіксували понад 9 500 підтверджених випадків зараження та понад 4 600 смертей.^4,5 Це був другий за масштабом спалах Еболи за всю історію спостережень.^4,6 Випадки зараження підтвердили також в Уганді та Кенії.^4,7,8 Наприкінці серпня Уганда оголосила про завершення спалаху на своїй території.^4,13 21 жовтня Нігерія підтвердила перший випадок; за даними ВООЗ, вона стала п’ятою країною, що виявила вірус під час цього спалаху.^12,13

Уганда закрила кордон із Конго в травні.^8,11 США впускали мандрівників, які перебували в Конго, лише після 21 дня перебування за межами цієї країни.^4,10 ВООЗ радила не закривати кордони й повідомляла про серйозну нестачу фінансування для протидії спалаху.^1,7,8,9

Історики вважають цей спалах випробуванням: чи закривають країни свої кордони, чи допомагають фінансувати протидію? У цій книжці світ здебільшого обрав перше. Вірус продовжував циркулювати у Східній Африці ще значну частину 2027 року, а коли згодом прийшла нова епідемія, вакцин і надзвичайних фондів знову не було.

Кліматичний саміт COP31 був запланований на 9–20 листопада 2026 року в Анталії, а приймала його Туреччина. Після попереднього саміту в Белені (Бразилія) він мав зосередитися на впровадженні — на втіленні кліматичних цілей у життя.^1,2 На початку жовтня Всесвітня метеорологічна організація та кліматична служба Copernicus повідомили про стрімке посилення Ель-Ніньйо з рекордними температурами моря в Тихому океані.^3,4 21 жовтня Програма ООН з навколишнього середовища підрахувала, що світ рухається до потепління на 2,6 градуса до 2100 року, якщо країни дотримуватимуться своїх кліматичних планів, і на 2,8 градуса за нинішньої політики. Це приблизно на 0,1 градуса гірше, ніж роком раніше, зокрема через те, що США вийшли з Паризької угоди.^5,6,7

Потужне Ель-Ніньйо зробило наступний рік особливо спекотним. Саміт припав на розпал паливної кризи (§ 3.1), і короткострокові інтереси взяли гору. Країни зберегли свої цілі на папері, але їх утілення відставало. Близько 2030 року потепління на 1,5 градуса стало сталим. У 2030-х роках дискусія в прибережних країнах — від Бангладеш до Єгипту — змістилася від питання, як цьому запобігти, до питання, скільки коштує захист від моря і хто за нього платить.