22 жовтня 2026 р. — так, як про цей день розповідатимуть підручники історії 22 жовтня 2036 р.

На коротку мить у жовтні 2026 року здалося, що у війні в Україні щось зрушило. У першій половині місяця США послабили санкції проти російського дизельного пального до квітня 2027 року, а потім відмовилися застосовувати основні заходи нового закону про санкції проти Росії, зокрема мита до 100 відсотків для великих покупців російської нафти й газу.^1,2,3,4 Президент Трамп також сказав: «Я думаю, Україні настав час отримати нового президента».^5,6

Історики вважають ті тижні моментом, коли тиск змінив напрямок. Поступатися довелося не агресорові, а країні, яка зазнала нападу. «Енергетичне перемир’я», оголошене Трампом 11 жовтня, не зупинило російських атак на українські енергетичні об’єкти.^7,8

новеПісля переговорів спецпосланця США Стіва Віткоффа з Володимиром Путіним 21 жовтня Кремль заявив, що Росія готова відновити тристоронні переговори зі США та Україною після 10 листопада. Президент Зеленський заявив, що Україна це підтримує.^9,10,11,12 новеУже за кілька годин російські ракети й дрони вдарили по Києву; за словами міського голови, постраждали 15 людей.^10,12

Із тих тижнів Москва винесла урок, який визначив решту десятиліття: продовжуй воювати — і поступки прийдуть.

10 жовтня 2025 року в Газі набуло чинності припинення вогню.^1,3 Проте, за даними міністерства охорони здоров’я Гази, підконтрольної ХАМАС, станом на 20 жовтня 2026 року від моменту набуття ним чинності було вбито понад 1 500 палестинців.^4,5,6 На початку жовтня 2026 року кількість загиблих від часу нападу ХАМАС 7 жовтня 2023 року, за даними того самого міністерства, перевищувала 74 000.^2,3

Перемир’я так і не стало чимось більшим, ніж перемир’я на папері. Відбудова не зрушила з місця, бо ніхто не хотів платити за те, що наступного дня можуть знову зруйнувати. Покоління дітей виросло серед руїн, без шкільного навчання й без перспектив. Без політичного розв’язання радикалізація посилювалася з обох боків.

9 жовтня 2026 року південноафриканська юристка Наві Піллай, колишня суддя Міжнародного кримінального суду, отримала Нобелівську премію миру. Через кілька годин адміністрація Трампа запровадила санкції проти самого суду. Державний секретар Марко Рубіо заявив: «Або МКС припинить свої погрози, або ми покладемо край МКС».^1,2,4 Суд назвав санкції посяганням на верховенство права та на самі основи міжнародного правопорядку й написав: «Історія винесе свій вирок цьому моменту».^1,3

У підручниках історії 2036 року вирок суворий. Спочатку на багато операцій із судом поширювався шестимісячний пільговий період.^1,2,5 Коли у квітні 2027 року він сплив, банки, страховики й постачальники програмного забезпечення припинили співпрацю. Суд було значною мірою паралізовано, а кілька держав-членів вийшли з нього. Трамп закликав до цього ще 22 вересня 2026 року на Генеральній Асамблеї ООН: «Я закликаю всі країни, що є членами МКС, негайно й офіційно вийти з цієї свавільної інституції».^6,7 Наступного дня тихоокеанська острівна держава Науру повідомила ООН, що виходить із суду; вихід набуває чинності через рік.^8,9

Так зникло останнє місце, де лідерів можна було притягнути до відповідальності за воєнні злочини. Що це означало, видно на прикладі Судану (§ 4.1).

Після ударів США та Ізраїлю по Ірану 28 лютого 2026 року Іран закрив Ормузьку протоку; з 13 квітня США блокували іранські порти.^1,2,3,4 8 липня, після іранських атак на торговельні судна та відповідних ударів США, Трамп оголосив тимчасове перемир’я завершеним.^5,6 20 жовтня, за даними іранського державного телебачення, головний безпековий посадовець Ірану сказав командувачу армії Пакистану, що збагачений уран не залишить країну і що переговорів зі США не буде, доки не виконано умови Ірану.^7,8 новеНаступного дня США запровадили санкції проти юридичної фірми, судноплавного менеджера та судноплавних агентів, які, за їхніми словами, допомагали іранському «тіньовому флоту» нафтових танкерів. На той час ціна нафти марки Brent піднялася майже до 112 доларів за барель — найвищого рівня за п’ять місяців.^9,10,11,12

Ціни на пальне навіть стали чинником у війні в Україні (§ 1.1). Так паливна криза 2026 року позначилася водночас на війні, економіці, голоді й кліматі. Уряди субсидували викопне паливо, щоб запобігти заворушенням, а інвестиції в енергетичний перехід відкладали рік за роком (§ 5.1).

13 жовтня 2026 року МВФ спрогнозував зростання світової економіки на 3,1 відсотка у 2026 році та світову інфляцію на рівні 4,7 відсотка. Цей прогноз виходив із того, що перевезення нафти й газу через Ормузьку протоку відновляться до березня 2027 року.^1,2 Цього не сталося, і інфляція залишалася високою.

МВФ також з’ясував, що на лише 32 економіки припадало 95 відсотків світового зростання, тоді як у квітні їх було 54. Фонд попередив про корекцію на фондовому ринку, пов’язану зі штучним інтелектом, зростання дохідності державних облігацій і високий державний борг.^1,2 За даними МВФ, країни з низьким рівнем доходу витрачали на обслуговування боргу 14 відсотків своїх державних доходів, тоді як десятиліттям раніше — 6 відсотків.^3,4 Попередження справдилися. Ринкова корекція вдарила по пенсійних фондах і вкладниках, а уряди з великими боргами не мали змоги втрутитися. Розрив між кількома країнами, які отримали свою частку вигоди, і всіма іншими став економічною історією десятиліття.

26 жовтня 2025 року, після приблизно вісімнадцятимісячної облоги, воєнізоване угруповання RSF захопило суданське місто Ель-Фашир.^1,2,3 На початку листопада 2025 року IPC, міжнародна система класифікації голоду, офіційно підтвердила голод в Ель-Фаширі та Кадуглі.^4,5 12 жовтня 2026 року IPC попередила про зростання ризику голоду в Дарфурі й Кордофані через війну, переміщення населення та посуху.^6,7 19 жовтня внаслідок удару дрона по ринку в Аб’єї, території, на яку претендують і Судан, і Південний Судан, загинули щонайменше 153 людини, за даними місцевої влади. Вона звинуватила суданську армію; суданський офіцер сказав AP, що армія била по автоцистернах з пальним RSF.^8,9 нове21 жовтня 22 країни та кілька міжнародних організацій зібралися в Женеві під егідою ООН і Швейцарії, щоб скоординувати мирні зусилля. Ні очолюваний армією уряд Судану, ні RSF участі не брали. Учасники зустрічі дійшли висновку, що військового розв’язання немає, і закликали зовнішні сили припинити постачання дронів, бійців і грошей, але домовитися про припинення вогню не вдалося.^10,11

Згодом голод поширився на весь Кордофан, а країна фактично розпалася на території, підконтрольні ворогуючим арміям. Оскільки Міжнародний кримінальний суд у той самий час душили (§ 2.1), ніхто не постав перед судом за те, що морив голодом цілі міста. Підручники історії 2036 року називають Судан кризою, на яку світ дивився і яку допустив.

Всесвітня продовольча програма ООН прогнозувала, що у 2026 році 318 мільйонів людей зіткнуться з голодом кризового рівня або гіршим — більш ніж удвічі більше, ніж у 2019 році. Через скорочення фінансування, за її словами, вона зможе допомогти лише приблизно третині з них. США, найбільший донор, скоротили іноземну допомогу, і інші країни-донори теж пішли на скорочення.^1,2,3

Що це означало, стало зрозуміло в Газі (§ 1.2). 19 жовтня 2026 року Всесвітня продовольча програма оголосила, що через брак фінансування скорочує там продовольчу допомогу приблизно на третину: 500 000 людей втратять щомісячну підтримку, а продуктові набори зменшаться вдвічі.^7,8,9

У наступні роки багаті країни спрямували ще більше коштів на оборону й енергетику (§ 1.1, § 3.1). Ті, хто не отримав допомоги, вирушали в дорогу. У ніч із 8 на 9 жовтня 2026 року біля узбережжя Джибуті перекинувся переповнений човен із мігрантами, що прямував до Ємену. За даними агентства ООН з питань міграції МОМ, загинули щонайменше 139 людей, серед них 15 дітей.^4,5,6 Як стало зрозуміло згодом, це був не поодинокий випадок, а передвістя. Дискусія про міграцію стала жорсткішою, і політичного простору для боротьби з причинами залишилося ще менше.

У травні 2026 року Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) оголосила спалах Еболи на сході Конго надзвичайною ситуацією в галузі охорони здоров’я, що має міжнародне значення.^1,2 Спалах спричинив штам вірусу Бундібугйо, проти якого немає схваленої вакцини чи лікування.^1,3 До 20 жовтня в Конго, за урядовими даними, зареєстрували понад 9 500 підтверджених випадків зараження та понад 4 600 смертей.^4,5 Це був другий за масштабом спалах Еболи за всю історію спостережень.^4,6 Випадки також підтвердили в Уганді та Кенії.^4,7,8 Наприкінці серпня Уганда оголосила свій спалах завершеним.^4,13 20 жовтня Нігерія підтвердила перший випадок; за даними ВООЗ, вона стала п’ятою країною, що виявила вірус під час цього спалаху.^12,13

Уганда закрила кордон із Конго в травні.^8,11 США впускали мандрівників, які перебували в Конго, лише після 21 дня перебування за межами цієї країни.^4,10 ВООЗ радила не закривати кордони й повідомляла про серйозну нестачу фінансування для протидії спалаху.^1,7,8,9

Історики вважають цей спалах випробуванням: чи закривають країни свої кордони, чи допомагають фінансувати протидію? Світ здебільшого обрав перше. Вірус продовжував циркулювати у Східній Африці ще значну частину 2027 року, а коли прийшла наступна епідемія, вакцин і надзвичайних фондів знову не було.

Кліматичний саміт COP31 мав відбутися 9–20 листопада 2026 року в Анталії; приймала його Туреччина. Після попереднього саміту в Белені (Бразилія) він мав зосередитися на виконанні — перетворенні кліматичних цілей на дії.^1,2 На початку жовтня Всесвітня метеорологічна організація та кліматична служба Copernicus повідомили про швидке посилення Ель-Ніньйо з рекордними температурами моря в Тихому океані.^3,4 нове21 жовтня ВМО попередила, що температура моря в тропічній частині Тихого океану між листопадом і січнем може перевищити норму на небачені досі 3,8 градуса.^8,9 21 жовтня Програма ООН з навколишнього середовища підрахувала, що світ рухається до потепління на 2,6 градуса до 2100 року, якщо країни дотримуватимуться своїх кліматичних планів, і на 2,8 градуса за нинішньої політики. Це приблизно на 0,1 градуса гірше, ніж роком раніше, зокрема через те, що США вийшли з Паризької угоди.^5,6,7

Потужне Ель-Ніньйо зробило наступний рік особливо спекотним. Саміт відбувся в розпал паливної кризи (§ 3.1), і короткострокові інтереси взяли гору. Країни зберегли свої цілі на папері, але їх утілення відставало. Близько 2030 року потепління остаточно перевищило 1,5 градуса. У 2030-х роках дискусія в прибережних країнах — від Бангладеш до Єгипту — змістилася від питання, як цьому запобігти, до питання, скільки коштуватиме захист від моря і хто за нього платитиме.